Люблю...коли в тиші приходиш..
Знайомий..теплий подих...
Затишно..ніжно..
І нікого навпроти..
Дивно..
Бог...Хто Ти?..
Які Твої Очі?..
Їх погляд знайомий
Пронизує серце
До болю...щоночі...
Прекрасні...невтомні...
Невже вони зорі?...
Вирують красою..
Як хвилі у морі...
Неначе легкий блюз..
Слухати люблю...
Твої слова...
Спокійно...тихо..
Як ранішня роса...
То раптом яскравим вихром....
Чи мягким снігом...
Застеляє ніжно..
Їх краса...
А Руки...які Твої Руки?..
Чому пригортають почуття мої грубі?...
Можливо, вони...звуки....
Пісні..
Ніби шелест листя...
Осіннього лісу....
Як небо пригортає гори...
Так Ти мене тримаєш у Своїх Долонях...
Дотиком неповторним...завжди зі мною поряд...
Кожного ранку..
З любовю..всю Землю..
Ніби вкриваєш небесним сонетом....
Без втоми...Щоденний..
ТИ.....чому даруєш нам небо?..
Знаєш, іноді я зовсім непевний...
Що Ти...Неосяжний...Безмежний....
В наших грубих серцях..
Маєш настільки...велику потребу..
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Кроткий Агнец - Лариса Зуйкова " Но Он взял на Себя наши немощи и понес наши болезни; а мы думали, [что] Он был поражаем, наказуем и уничижен Богом. Но Он изъязвлен был за грехи наши и мучим за беззакония наши; наказание мира нашего [было] на Нем, и ранами Его мы исцелились. Все мы блуждали, как овцы, совратились каждый на свою дорогу: и Господь возложил на Него грехи всех нас. Он истязуем был, но страдал добровольно и не открывал уст Своих; как овца, веден был Он на заклание, и как агнец пред стригущим его безгласен, так Он не отверзал уст Своих.
Ис.53,4-7.
